Вибач мене, сонце, що світить над головою, у блакитному небі, ще тоді, коли до зорь далеко, коли вони навіть ще не збираються сяяти на небі...
Вибач мене, сонце, що ніч я люблю більше за день. Що світло твоє хоч і гріє, та місячне сяйво все ж тепліше мене обіймає...
Вибач мене, сонце, що цей вечір для мене такий сонячний, та не тому що ти світило (не було тебе там), а тому, що цей вечір прекрасний...
Та чому ж він прекрасний??? А біс його знає) Тай бісики в очах пританцьовуть... та не на довго... Ось ляжу у ліжко, засну, насняться мені зорі, бо на небі їх і не видно, насниться мені море, бо хочу туди, так хочу, і насниться мені він, той бісик, що в очах........
Надобранічлюбімої